Поради для батьків

 Поради для батьків дітей різного віку, як допомогти в різних ситуаціях, що  можуть виникнути.

Підготовлені в рамках  Save the Children Psychological First Aid Training Manual for Child Practitioners та перекладені  ВГО «Жіночий консорціум України»

ЯКЩО ВАША ДИТИНА...	ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО…	ЯК ДОПОМОГТИ?
Немовлята та діти молодшого віку
Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.	Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний і безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час катастрофи вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи. Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому сама перспектива йти у ліжко може бути страшною. Зрозумійте, що дитина створює такі “проблеми” ненавмисно.	Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це – лише тимчасове явище. Вигадайте “порядок” відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати. Обійміть дитину і скажіть, що вона у цілковитій безпеці, що ви поряд і нікуди не зникнете. Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона спатиме.
Хвилюється, що з вами щось трапиться.	Такий страх є нормальною реакцією на пережите. Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.	Нагадайте дитині і собі, що зараз – все гаразд і ви у безпеці. Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розповідайте дитині про те, що ви робите для її власної безпеки. Переконайтеся, що якщо з вами дійсно щось трапиться, про вашу дитину попіклуються. Це дозволить знизити рівень тривоги. Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсутність будь-яких почуттів -  щастя чи-то суму	Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою. У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.	Сядьте поряд, огорніть дитину руками. Покажіть, що ви піклуєтеся про неї. Спробуйте “розшифрувати” дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нормально. “Схоже, що ти нічого не хочеш робити? Мабуть тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?” Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Багато плаче.	Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно що ваша дитина сумує. Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її – це спосіб допомогти їй навіть у такому стані. Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відображається на стані дитини.	Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток. Допоможіть їй висловлювати свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: “Думаю, тобі сумно. Дійсно, є від чого сумувати...” Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги та часу. Підтримуйте у дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо. Подбайте про себе і свій стан.
Дошкільнята
Боїться, що біда повернеться.	Страх повторення катастрофи є цілком природнім – дитині потрібно доволі багато часу, щоб знову почувати себе у безпеці. Дуже важливо у цьому сенсі захистити дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.	Пояснить дитині відмінності між самою подією та спогадами про неї. Скажіть наступне: “Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган”. Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.
Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам “магічне мислення”, вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться. Втрата домашнього улюбленця або улюбленої іграшки може спричинити справжнє горе.	Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій. Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.	Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина. Давайте прості відповіді і стимулюйте додаткові запитання. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи. Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок за померлими. Завжди будьте чесними: “Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був”. І далі: “Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш”.
Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися, що саме його / її турбує.	Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття – злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер. Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами коли буде готова.	Малюйте “смайлики” для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожного, наприклад: “А пам’ятаєш, коли будинок почало заливати водою, у тебе обличчя було схоже на це”. Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена. Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків. А потів використайте слова, що переконатися у їхніх почуттях: “Це – дійсно страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив воду у будинку?”
Школярі
Відчуває відповідальність за те, що сталося	Діти шкільного віку можуть вважати, що саме через них сталося лихо, або що саме вони могли змінити ситуацію. Часто вони приховують свої переживання.	Надавайте дітям можливості висловлювати своє занепокоєння та переживання. Заспокоюйте їх і повторюйте, що у тому, що сталося, немає їхньої вини. Поясніть: “Після такого нещастя багато дітей і навіть їхні батьки думають про те, чи можна було вчинити по-іншому, або чи можна було зробити хоч щось. Це не означає, що вони у чомусь винні. Зрозумів? Пожежник сказав, що ніхто б не зміг врятувати твого собаку і ти ні в чому не винний”.
Переповідає або знову і знову переграє подію, що сталася.	Це – нормальна реакція на кризу. Якщо дозволяти дитині говорити або розігрувати подію, при цьому заохочуючи позитивне вирішення через гру або малювання, це зрештою допоможе їй заспокоїтися і почувати себе краще.	Поясніть: “Ти малюєш багато картин того, що сталося. Знаєш, інші діти теж так роблять”. “Можливо, тобі варто намалювати свою школу, коли її відбудують. Якою вона має бути?”
Розгублена, не розуміє, що трапилося.	Хоча діти шкільного віку загалом краще розуміють природу речей та взаємозв’язків, вони усе ще не здатні мислити абстрактно та логічно, як дорослі. Водночас вони борються зі змінами і інколи вдаються до “магічного мислення”. Відтак вони не до кінця усвідомлюють те, що сталося. Без чітких пояснень дорослих вони “заповнюватимуть прогалини” на власний розсуд.	Виправляйте хибні уявлення та надавайте на прохання дитини якомога чіткіші пояснення того, що насправді сталося. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину і водночас намагайтеся заспокоїти її: “Я знаю, що інші діти говорять про нові торнадо, але зараз ми з тобою у цілком безпечному місці”. Продовжуйте відповідати на питання і переконувати дитину, що ваша родина у безпеці. Не дратуйтеся. Ваші діти повинні значи, чого їм чекати у майбутньому. Розповідайте їм про плани стосовно навчання чи нового місця проживання. Нагадайте дитині, що є спеціальні люди, які забезпечують захист і благополуччя родин і що за необхідності ви можете звернутися до них.
Підлітки
Може створювати проблеми для вас і вдаватися до самодеструктивної поведінки (алкоголь, наркотики, незахищений секс, схильність нещасних випадків тощо).	Навіть за кращих обставин усі підлітки переживають перехідний процес виходу з дитинства та вступу у доросле життя. І навіть у спокійні та мирні часи цей процес часто супроводжується викликами і проблемами поведінки. Ситуація може загостритися у період кризи. Сварки та прочухани лише погіршать самопочуття підлітка.	Допоможіть підлітку усвідомити, що кидати виклик усьому світу, аби показати свої почуття – це дуже небезпечно: “Багато твоїх ровесників і навіть дорослі втрачають контроль і гніваються через те, що сталося. Щоб прийти до тями, вони починають пити або вживати наркотики. Такі емоції – це нормально, однак вдаватися до алкоголю не варто. Це жодним чином не позбавить тебе від проблем”. Деякий час спостерігайте, чим займається і що планує робити ваша дитина. Поясніть: “У такі часи мені вкрай важливо знати, де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися”. Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і ви припините своє “стеження” як тільки ситуація нормалізується. Обмежте доступ до алкоголю та наркотиків. Розмовляйте з дитиною про небезпеки незахищених статевих контактів.
Боїться повторення та реакцій на нагадування про трагічні події.	Страх повторення катастрофи є цілком природним, тому відчуття безпеки повернеться до підлітка лише через деякий час.	Допоможіть підліткові визначити нагадування, що найбільше його лякають, наприклад, окремі люди, місця, звуки, запахи, відчуття, години дня тощо, і поговоріть з підлітком про відмінності між справжньою подією і спогадами, пов’язаними з нею. Поясніть: “Коли тобі щось нагадує про катастрофу, намагайся переконати себе, страшними є лише спогади про неї, але тепер усе по-іншому. Ураган закінчився і я у безпеці”. Поясніть, що матеріали у ЗМІ можуть відновити страх повернення біди. Поясніть: “Новини можуть засмутити тебе, тому що вони знову і знову показують ще, що сталося. Можливо, варто на деякий час  вимкнути телевізор?”
Тривожиться про тих, хто вижив, та про інші родини.	Підлітків зазвичай дуже сильно непокоять долі інших людей і те, що їм не вдалося їм допомогти.	Заохочуйте вашу дитину до  підтримки та допомоги іншим, однак стежте за тим, щоб це не перетворилося на тягар. Допоможіть підліткові знайти змістовні проекти, які йому / їй під силу, наприклад, прибирання каміння та сміття з території школи, збір коштів та речей нужденним тощо.

 

Про підлітків та війну

У підростаючого покоління може сформуватися стиль мислення біженців чи жертв
На запитання «Коментарів» відповів керівник київського Центру травматології, травмотерапевт Євген Тичковський
Як драматичні події останніх місяців позначилися на підлітковій психіці?
Помітною тенденцією є багаторазове збільшення рівня агресивності серед школярів, чиї навчальні заклади знаходились ближче до Майдану. За даними Київського управління освіти, агресивність дітей, кількість учнівських бійок і сутичок, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року зросли більш ніж удесятеро. Інформаційний потік, якому молода психіка тільки вчиться опиратися, тривожні «повідомлення з фронту», величезна кількість фото- та відеоматеріалів, що документують ситуацію у Криму й інших регіонах, розмови про можливе розгортання війни на території України, подальшу економічну та політичну дестабілізацію стали факторами хронічної травматизації дітей. На відміну від дорослих, самостійно впоратися з таким стресом незрілій підлітковій психіці іноді буває досить складно.
Як розпізнати, що дитина не просто переживає перехідний вік, а намагається впоратись із травматичним досвідом?
Треба пам’ятати, що найвразливіший підлітковий період, коли психіка найбільш піддатлива до травмування, у хлопців і дівчат не є однаковим. Для хлопчиків — це 11–13 років. Для дівчаток він настає пізніше — у 13–15 років. Загалом підлітки мають досить типові для свого віку реакції на стрес-фактори. Але вони можуть перебувати у рамках здорової адаптації психіки до травматичної ситуації або виходити за них. Візьмемо для прикладу реакцію емансипації. Характерне для цього віку прагнення звільнитися від тиску дорослих може загострюватися під впливом драматичних подій, що їх ми сьогодні переживаємо. Під приводом оголошеної часткової мобілізації підлітки можуть тікати з дому, демонструвати хоробрість аж до повної втрати інстинкту самозбереження. Окрім цього, ймовірно спостерігатимуться компенсаторні реакції. Тінейджери часто стають егоцентриками, яким хочеться будь-що привернути до себе увагу. Якщо такий підліток, наприклад, не може похвалитися сильними м’язами, це його дуже засмучує і водночас провокує присвятити себе справі, в якій у нього є шанси вразити однолітків і своє оточення в цілому. Екстраординарні події, які відбуваються у нашій країні, підливають олії у вогонь цього підліткового «випендрьожу» — ті, хто не може самоствердитися м’язами, починають із запалом брати участь у креативних акціях. Інші, навпаки, без упину ганяють дворами умовних «тітушок». До речі, може виникати й обернена ситуація — гіперкомпенсації. Якщо підліток біг вулицею Грушевського, коли там кидали коктейлі Молотова, намагався бути поруч із Майданом або регіональними мітингами у найкритичніші моменти останніх місяців, це далеко не завжди говорить про його відважність, силу духу чи патріотичні поривання. Юнаки, боячись небезпечної ситуації, не тікають від неї, а зумисне лізуть на рожен, щоб так подолати свій страх, свою слабкість.
Як змінюватиметься молодіжне середовище під впливом посттравматичних переживань?
Кожна революція продукує своїх героїв та антигероїв. Тому великі шанси, що найближчим часом ми спостерігатимемо різноманітні прояви реакції імітації. Загалом наслідування, особливо ігрове, більше характерне для дітей молодшого віку. Але в нинішніх реаліях, коли інформаційні війни витворюють справжні культи героїв та антигероїв, цей процес не омине і підлітків. Зараз багато розмов довкола постаті Сашка Білого. Дуже ймовірно, що у нього почнуть з’являтися юні послідовники. Так само як у деяких інших персоналій, що стали відомими в народі протягом останніх місяців.
Варто очкувати появу молодіжних субкультур, яких ми досі не спостерігали. Ідеї, довкола яких вони формуватимуться, можуть бути найнесподіванішими: загони проти «тітушок», «неопатріотичні» угруповання тощо. Як у будь-які інші молодіжні субкультури, вони базуватимуться на нетерпимості до інакших, тих, хто відрізняється. Враховуючи різке збільшення рівня агресивності серед молоді, про яке ми вже казали, наявність постійних подразників і відсутність стримуючих факторів у постреволюційній дійсності, ці субкультури можуть бути досить небезпечними. Особливо страждатимуть підлітки, що не вписуватимуться у нові молодіжні формації. Вони стануть об’єктами щоденних насмішок, цькування і переслідування. Для суспільної рівноваги в цілому такі молодіжні сили будуть деструктивними.
Яких перетворень можна очкувати на рівні суспільної свідомості?
Великою загрозою, на мій погляд, є те, що у підростаючого покоління може сформуватися стиль мислення біженців або жертв. Ознаки закладання цього синдрому віктимності можна побачити у народному фольклорі, яким обростають трагічні події останніх місяців. Синдром жертви привчає мислити і відчувати себе ущемленою, слабкою стороною, яка самотужки нездатна дати собі раду. Це позиція вічного приниження. Таке самопозиціонування веде у глухий кут. Чим швидше ми це усвідомимо, тим краще.