Поради для батьків

 Поради для батьків дітей різного віку, як допомогти в різних ситуаціях, що  можуть виникнути.

Підготовлені в рамках  Save the Children Psychological First Aid Training Manual for Child Practitioners та перекладені  ВГО «Жіночий консорціум України»

ЯКЩО ВАША ДИТИНА...	ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО…	ЯК ДОПОМОГТИ?
Немовлята та діти молодшого віку
Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.	Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний і безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час катастрофи вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи. Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому сама перспектива йти у ліжко може бути страшною. Зрозумійте, що дитина створює такі “проблеми” ненавмисно.	Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це – лише тимчасове явище. Вигадайте “порядок” відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати. Обійміть дитину і скажіть, що вона у цілковитій безпеці, що ви поряд і нікуди не зникнете. Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона спатиме.
Хвилюється, що з вами щось трапиться.	Такий страх є нормальною реакцією на пережите. Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.	Нагадайте дитині і собі, що зараз – все гаразд і ви у безпеці. Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розповідайте дитині про те, що ви робите для її власної безпеки. Переконайтеся, що якщо з вами дійсно щось трапиться, про вашу дитину попіклуються. Це дозволить знизити рівень тривоги. Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсутність будь-яких почуттів -  щастя чи-то суму	Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою. У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.	Сядьте поряд, огорніть дитину руками. Покажіть, що ви піклуєтеся про неї. Спробуйте “розшифрувати” дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нормально. “Схоже, що ти нічого не хочеш робити? Мабуть тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?” Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Багато плаче.	Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно що ваша дитина сумує. Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її – це спосіб допомогти їй навіть у такому стані. Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відображається на стані дитини.	Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток. Допоможіть їй висловлювати свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: “Думаю, тобі сумно. Дійсно, є від чого сумувати...” Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги та часу. Підтримуйте у дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо. Подбайте про себе і свій стан.
Дошкільнята
Боїться, що біда повернеться.	Страх повторення катастрофи є цілком природнім – дитині потрібно доволі багато часу, щоб знову почувати себе у безпеці. Дуже важливо у цьому сенсі захистити дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.	Пояснить дитині відмінності між самою подією та спогадами про неї. Скажіть наступне: “Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган”. Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.
Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам “магічне мислення”, вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться. Втрата домашнього улюбленця або улюбленої іграшки може спричинити справжнє горе.	Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій. Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.	Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина. Давайте прості відповіді і стимулюйте додаткові запитання. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи. Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок за померлими. Завжди будьте чесними: “Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був”. І далі: “Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш”.
Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися, що саме його / її турбує.	Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття – злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер. Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами коли буде готова.	Малюйте “смайлики” для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожного, наприклад: “А пам’ятаєш, коли будинок почало заливати водою, у тебе обличчя було схоже на це”. Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена. Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків. А потів використайте слова, що переконатися у їхніх почуттях: “Це – дійсно страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив воду у будинку?”
Школярі
Відчуває відповідальність за те, що сталося	Діти шкільного віку можуть вважати, що саме через них сталося лихо, або що саме вони могли змінити ситуацію. Часто вони приховують свої переживання.	Надавайте дітям можливості висловлювати своє занепокоєння та переживання. Заспокоюйте їх і повторюйте, що у тому, що сталося, немає їхньої вини. Поясніть: “Після такого нещастя багато дітей і навіть їхні батьки думають про те, чи можна було вчинити по-іншому, або чи можна було зробити хоч щось. Це не означає, що вони у чомусь винні. Зрозумів? Пожежник сказав, що ніхто б не зміг врятувати твого собаку і ти ні в чому не винний”.
Переповідає або знову і знову переграє подію, що сталася.	Це – нормальна реакція на кризу. Якщо дозволяти дитині говорити або розігрувати подію, при цьому заохочуючи позитивне вирішення через гру або малювання, це зрештою допоможе їй заспокоїтися і почувати себе краще.	Поясніть: “Ти малюєш багато картин того, що сталося. Знаєш, інші діти теж так роблять”. “Можливо, тобі варто намалювати свою школу, коли її відбудують. Якою вона має бути?”
Розгублена, не розуміє, що трапилося.	Хоча діти шкільного віку загалом краще розуміють природу речей та взаємозв’язків, вони усе ще не здатні мислити абстрактно та логічно, як дорослі. Водночас вони борються зі змінами і інколи вдаються до “магічного мислення”. Відтак вони не до кінця усвідомлюють те, що сталося. Без чітких пояснень дорослих вони “заповнюватимуть прогалини” на власний розсуд.	Виправляйте хибні уявлення та надавайте на прохання дитини якомога чіткіші пояснення того, що насправді сталося. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину і водночас намагайтеся заспокоїти її: “Я знаю, що інші діти говорять про нові торнадо, але зараз ми з тобою у цілком безпечному місці”. Продовжуйте відповідати на питання і переконувати дитину, що ваша родина у безпеці. Не дратуйтеся. Ваші діти повинні значи, чого їм чекати у майбутньому. Розповідайте їм про плани стосовно навчання чи нового місця проживання. Нагадайте дитині, що є спеціальні люди, які забезпечують захист і благополуччя родин і що за необхідності ви можете звернутися до них.
Підлітки
Може створювати проблеми для вас і вдаватися до самодеструктивної поведінки (алкоголь, наркотики, незахищений секс, схильність нещасних випадків тощо).	Навіть за кращих обставин усі підлітки переживають перехідний процес виходу з дитинства та вступу у доросле життя. І навіть у спокійні та мирні часи цей процес часто супроводжується викликами і проблемами поведінки. Ситуація може загостритися у період кризи. Сварки та прочухани лише погіршать самопочуття підлітка.	Допоможіть підлітку усвідомити, що кидати виклик усьому світу, аби показати свої почуття – це дуже небезпечно: “Багато твоїх ровесників і навіть дорослі втрачають контроль і гніваються через те, що сталося. Щоб прийти до тями, вони починають пити або вживати наркотики. Такі емоції – це нормально, однак вдаватися до алкоголю не варто. Це жодним чином не позбавить тебе від проблем”. Деякий час спостерігайте, чим займається і що планує робити ваша дитина. Поясніть: “У такі часи мені вкрай важливо знати, де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися”. Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і ви припините своє “стеження” як тільки ситуація нормалізується. Обмежте доступ до алкоголю та наркотиків. Розмовляйте з дитиною про небезпеки незахищених статевих контактів.
Боїться повторення та реакцій на нагадування про трагічні події.	Страх повторення катастрофи є цілком природним, тому відчуття безпеки повернеться до підлітка лише через деякий час.	Допоможіть підліткові визначити нагадування, що найбільше його лякають, наприклад, окремі люди, місця, звуки, запахи, відчуття, години дня тощо, і поговоріть з підлітком про відмінності між справжньою подією і спогадами, пов’язаними з нею. Поясніть: “Коли тобі щось нагадує про катастрофу, намагайся переконати себе, страшними є лише спогади про неї, але тепер усе по-іншому. Ураган закінчився і я у безпеці”. Поясніть, що матеріали у ЗМІ можуть відновити страх повернення біди. Поясніть: “Новини можуть засмутити тебе, тому що вони знову і знову показують ще, що сталося. Можливо, варто на деякий час  вимкнути телевізор?”
Тривожиться про тих, хто вижив, та про інші родини.	Підлітків зазвичай дуже сильно непокоять долі інших людей і те, що їм не вдалося їм допомогти.	Заохочуйте вашу дитину до  підтримки та допомоги іншим, однак стежте за тим, щоб це не перетворилося на тягар. Допоможіть підліткові знайти змістовні проекти, які йому / їй під силу, наприклад, прибирання каміння та сміття з території школи, збір коштів та речей нужденним тощо.

 

ЖКУ закликає батьків допомогти своїм дітям долати сучасні психологічні виклики

Жіночий консорціум України підтримує право кожної дитини на інформацію, участь у процесах, які її стосуються, та прагнення висловлювати свою думку. Зокрема й в умовах конфлікту та інформаційної війни, які чинять значний вплив на самих дітей, їхні сім'ї та оточення.
Разом з тим, ми стурбовані психічним здоров'ям дітей і недостатньою увагою батьків до цієї проблеми. Інколи дитина залишається на самоті зі своїми страхами і переживаннями. Про це свідчать численні звернення до Жіночого консорціуму України від шкільних психологів та вчителів, з якими ми співпрацюємо задля попередження насильства серед дітей та над дітьми у школах. Багато спеціалістів зазначають, що діти не отримують належної підтримки вдома і шукають її у шкільних спеціалістів, які також не завжди готові говорити з ними про виклики сьогодення.
Ситуацію погіршує те, що часто думка дитини не береться до уваги ні в родині, ні в суспільстві. Дорослі забувають про те, що діти також отримують інформацію зі ЗМІ та інших джерел; вони самі не можуть сприйняти ситуацію, і цей страх та невпевненість передаються дітям.
Ми вже працюємо з міжнародними експертами, які мають досвід організації роботи в країнах, в яких відбуваються бойові дії, з метою надання ефективної допомоги дітям та їхнім родинам. У квітні плануємо провести навчання з організації роботи з дітьми в умовах конфліктів та постконфліктних ситуацій для спеціалістів, які долучаються до підтримки дітей, переміщених із Криму, та/або які працюють над зменшенням негативного впливу війни на психічне здоров’я дітей у наближених до Криму областях.
Разом з тим, ми закликаємо батьків та спеціалістів допомогти дітям уже зараз.
Незалежний експерт – психолог Жіночого консорціуму України Олена Соловйова надала кілька порад щодо того, яким чином дорослі (батьки та спеціалісти, які працюють з дітьми) можуть це зробити.
Поради можна причитати тут.

Кілька слів про виховання дітей

Кілька слів проте, чи потрібно виховувати дітей, чи  все ж варто навчитися вибудовувати діалог  з дитиною від Юлії Гіппенрейтер.   

Стаття вийшла ще в грудні місяці, але я думаю, що батькам та вихователям вона буде корисною не залежно від того.

Ось кілька слів від неї, які я вважаю особливо цінними: "Часто під вихованням розуміють "причуханку". Нав'язування своїх смаків, вимог, завдань, планів та мрій: "я її виховую таким, яким вона(дитина) має бути, я знаю, що вона повинна знати, що вона повинна робити". Якщо виховання розуміти саме так, то я до цього ставлюся погано, і підібрала б інше слово: допомога в розвитку. Становлення. Плекання. Карл Роджерс говорив, що дорослого по відношенню до дитини можна порівняти з садівником, який допомагає рослині. Функція садівника - забезпечити водою, направити на рослину світло, удобрити грунт. Тобто, створити умови для розвитку, але не тягнути за верхівку. Якщо ви будете тягти за верхівку і в яку вам потрібно сторону, ви її не виростите." 

Більше можете прочитати в статті.

Як бути з ризиками для дітей в підлітковому віці? Поради батькам.

Вчора натрапила на цікаву статтю "Підлітковий ризик: коли і як починати?"

В статті ви можете прочитати поради для батьків, як поводитися з дітьми, коли вони досягають підліткового віку. Як виховувати їх, аби діти не ризикували  в майбутньому стати наркоманами, чи належати до інших маргінальних у суспільсті груп. 

Що стало цікаво для мене - то це те, що автор виділяє що ж має зробити підліток, аби успішно подолати цей етап становлення особистості:
"1. Виділитися - придбати самостійність і визначитися зі своєю особистістю.
 2. Вписатися - бути прийнятим у друзів і в підлітковому товаристві.
 3. Досягти-знайти шляхи реалізації та досягнення цілей.
 4. Оволодіти - набути здатність брати на себе відповідальність для досягнення цілей."

Показує, що все ж є фактори, які знижують ризики "небезпечної поведінки:
1. Уважне ставлення підлітка до свого здоров'я і діяльність, спрямована на його підтримку.
2. Хороші і довірчі відносини з дорослими.
3. Просоціальна діяльність, включеність у благодійність.
4. Наявність друзів з позитивними установками щодо себе і свого майбутнього." 

 І також, дає поради батькам:
"Що можуть зробити батьки, щоб зменшити ризик негативних форм ризику у своїх дітей?

1. Орієнтувати дітей на отримання знань. При цьому метою мусить бути не стільки хороша оцінка, як знання самі по собі.
2. Заохочувати ситуації, коли дитина хоче самостійно «позитивно ризикнути».
3. Навчати дитину позитивному ризику, в тому числі і фізичному.  
4. Обговорювати з підлітком його емоції, допомагати в питаннях, пов'язаних зі складними ситуаціями."

Вчимося бути гарними батьками

Саме таку чудову серію посібничків для батьків "Вчимося бути гарними батьками" видали в Білорусі.  Детально, в кожному окремому тематичному посібнику цієї серії,  батькам дають поради щодо виховання дитини, вікових та статевих особливостей її розвитку, можливостей виходу із критичних ситуацій. Загалом в серії 89 посібничків з різноманітних тем.  Єдиний мінус - книжечки написані російською мовою, але для зацікавлених, гадаю, то не буде перепоною.
Завантажити або переглянути можна за посиланням - http://bpp.unicef.by/  

 

Тож можна подякувати Міністерству охорони здоров'я Республіки Білорусь за такий чудовий ресурс.

Дитина і школа.

Коли дитина готова до школи? - таку хорошу статтю випустили наші колеги по мережі Жіночого консорціуму України. 

Адже й справді, батьки часто намагаються віддати дитину до школи раніше і якомога раніше, а сама дитина хоч і має багато знань, але до цього не готова. Результатом можуть бути проблеми в розвитку дитини(фізичному, психологічному) яких ватро було б уникати. Тож нехай батьки підходять до питання походу дитини до школи з точки зору найкращих інтересів дитини, а не самих батьків. 

 

Усі діти рівні? за законодавством - так!

Соціальна допомога з народження дитини, по неї можна говорити довго і багато. Говорити про суми, на що витрачаються ці кошти, що держава повинна всіх нею забезпечувати. Власне пор це й йтиметься далі.

Виявляється, що багато років у нас одні діти були рівніші за інших. Тобто їхні батьки отримували допомогу при їхньому народженні. Вони народились на свободі. Але є й інші діти, діти матері яких знаходяться в місцях ув'язнення. І держава раніше не забезпечувала їм соціальну допомогу, хоча й мала.

Дякуючи згаданим у статті чернігівським правозахисникам тепер ув'язнені матері вперше отримали "дитячі" гроші.

Проте, як виявилось і тут не все так просто, відразу в думках наших громадян виникають аферні думки, що ж буде якщо мати дитини не використовуватиме ці кошти на дитину. Треба це попередити, потрібно не дати їй у місцях позбавлення волі користуватись цими кошти, але зареєструвати рахунок на ім'я дитини, нехай гроші прокрутяться в банку(і їм добре, і банку прибуток).

Хоча формулювання постанови звучить дуже коректно:

Кошти, що зберігаються на рахунку такої дитини в банківській установі, можуть бути використані для створення належних умов для утримання та виховання дитини в порядку, визначеному законодавством:
- матір’ю дитини - у разі звільнення її із слідчого ізолятора або установи виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір’ю;
- батьком дитини чи опікуном, які забрали з відповідної установи дитину, на яку відкрито вкладний (депозитний) рахунок в банківській установі, на який перераховано допомогу при народженні дитини;
- дитиною після досягнення повноліття - у разі, коли кошти не були використані одним з батьків або опікуном.”.

 Посилання на постанову "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми"

Дитяча агресія

Надибала в просторах інтернету статтю про дитячу агресію, ми раніше про це говорили, тому й даю посилання, в ній детально розповідається про причини агресії, методи виходу конфліктних із ситуацій.
Посилання - тут 

Нажаль вона є російською мовою. але сподіваюсь для зацікавлених це не стане перепоною. 

Обережно, діти!

Обережно, діти! Чому вчителі початкових класів бояться своїх вчителів?!

Саме з такою назвою я знайшла передачу "Піранія", що вийшла чи має вийти на Новому каналі.
Відео дивіться за посиланням ТУТ.

Відео мене зачепило. Відкриваються такі моменти як дитяче насильство, проблема куріння, булінгу та бездоглядності дітей.  І тут можна багато сперечатись із тим  - "Хто винен?", але напевно краще говорити, що ж і як  потрібно змінити і власне міняти це.

Позитивне виховання (частина 1)

Що це таке та як цього досягти? 

      Позитивне виховання - це таке виховання, коли ви навчаючи дитину  та спрямовуючи її, водночас поважаєте права дитини на різносторонній розвиток та захист від насильства, також позитивне виховання передбачає, що дорослий бере участь в навчанні.  Основою позитивного виховання є основні принципи прав дитини та знання про етапи розвитку й варіанти виховання дитини.

      Позитивне виховання це не обмеження  й покарання дитини, коли ви її виховуєте. Цей процес передбачає довгострокові рішення, спрямовані на перспективу, які  розвивають в дитині самодисципліу  й  життєві вміння . Таке виховання містить в собі емпатію, самоповагу, ненасильницьку поведінку та повагу до прав інших людей.

 

       Що ж входить в поняття позитивне виховання?

      Позитивне виховання включає в себе чотири компоненти:
1) Довгострокові цілі при вихованні дитини:
2) Тепло, затишок та піклува́ння;
3) Сприйняття дитячого мислення та почуттів;
4) Вирішення проблем.

1.  Довгострокові цілі при вихованні дитини.

Кожного дня батьки намагаються досягти певник короткострокових цілей - дитина мусить швидко вдягнути чоботи, заграз же зійти з дороги, піти в свою кімнату, негайно перезтати пиби свою сестру. Короткострокові, миттєві ситуації часом відбуваються під впливом емоцій, стресу чи обурення, або безпорадності, що може пояснюватись, що батьки самі б"ють дитину чи кричать.

Нажаль, ситуативні реакції ненавчають дітей того, що батьки власне хочуть їх навчити, що було б корисно для їхнього подальшого життя. Більшість батьків прагнуть виховати своїх дітей так, аби ті вміли вирішувати проблеми і бути комунікабельними. Вони бажають мати міцні стосунки з дітьми. Бажають щоб їхні діти були впевнені у собі, мотивовані, відповідальні, щоб їм не було властиве вирішувати ситуації насильтвом. Крики та биття гальмують досягнення цих завдань.

Власне для таких батьків і важливо ставити довгострокові цілі й завдання при вихованні дітей. А вже потім  змінювати методи вирішення короткострокових проблем залежно від загальної і головної цілі(завдання). потрібно вчитися справлятись із стресом дитини, з повагою ставитися до до спілкування з нею та вирішувати конфлікти ненасильницьким шляхом.

2. Тепло, затишок та піклування(підтримка)

Якщо ми знаємо в який бік маємо рухатися, можна використовувати дві допоміжні можливості. Перша  це - тепло, душевне тепло, або ще можна назвати це затишком. Дорослі мотивують старатись вчитися на власних помилках  і наступного разу краще відчувати оточуючих. Діти ж краще вчаться тоді, коли відчувають себе захищеними, а також коли їх люблять, поважають, розуміють та довіряють їм.

Якщо діти бояться тих, від кого вони залежать, тоді вони стають менш чесними, менше впевненими в собі та менш мотивованими й старанними.  Дехто з них стає агресивним та впертим, інші - тривожними й депресивними. Однак тепле ставлення до дитини забезпечить їй впевненість, навіть якщо вона помилятиметься. Мотивація  дитини зростатиме, якщо вона довірятиме своїм батькам. Водночас вона навчатиметься емпатії та повазі до почуттів інших.
Тож затишок вдома - це основа для виконання довгострокових цілей та завданнь.

Друга допоміжна можливість - це піклування. Безумовно, дорослим краще те легше навчатись якщо доступна необхідна інформація та якщо хтось спокійно говорить з ними про помилки та показує як наступного разу вигідніше вчинити. Також і діти вчаться краще тоді, коли мають всю потрібну інформацію, якщо їм допомогти знайти конструктивний спосіб для досягнення цілі, і якщо вони розуміють міркування, на яких грунтується встановлені правила.

Якщо ж дорослі, батьки чи інші значимі люди, встановлюють для дітей правила, які самі ж не виконують, або сподіваючись, що діти зуміють самі розібратися з питанням, карають їх за вчинені помилки, тоді вони почуваються тривожно й збиваються з пантелику. Коли ж після вчиненої помилки батьки ображають дітей, то вони більше не насміляться спробувати щось робити ще раз. Але можна показувати дітям власним прикладом, чого саме ми від них хочемо, яких дій, й тоді діти матимуть правильну інформацію для прийняття рішень в майбутньому, в них з'явиться впевненість у власних силах, компетентність та самостійність.

Саме батьки дають дитині позитивний приклад й є наставниками, що пояснюють основні правила, долучають їх до створення цих правил, вислуховують їхню позицію.

Далі буде

Виховання

Повернулася із презентації проекту по просуванню жінок в політику, чудова скажу Вам була пресс-конференція, але мене зачепило одне запитань журналісток. Дослівно не передам, але суть була такою, що якщо жінка піде в політику, то чи не сяде чоловік їй на шию, як такій, що заробляє і може більше. І Як бути жінці-політику із можливістю бути підвергнутою домашньому насильтву, адже є дані, що 70% жінок в Україні піддавались насильству.

Власне мене здивувало запитання - як так, якщо жінка сильна то при ній має бути слабкий чоловік, на це натякала журналістка? Адже є багато інших можливих сценаріїв, коли подружжя співпрацює, доповнює сильні сторони одне-одного. Тоді нема місця домашньому насильству та негараздам в родині.

Але щоб це було дійсно так, то до цього потрібно готувати і виховувати змалечку. Виховувати взаємоповагу та вміння підтримати, сприйняття іншого не як відображення себе, а як самостійної особистості, власне робити все те, що не робить нині наша система( і система освіти зокрема).

Звідки починається домашнє насильство? Чи не починається воно зі школи, коли непорозуміння вирішуються кулаками чи бойкотом? Чи не є воно наслідком того, що деяку батьки віддають дитину в школу зі словами: "Я привела його/її вам, а ви виховуйте!" ?

Шкідливо говорити дітям.

Так, це  позичений у вконтакта матеріал (якщо Ви знаєте автора, напишіть в коментарях, аби можна було послатись. Дякую), але я вважаю, що  така інформація дуже порібна для батьків.  Часто, можу сказати це про себе, неусвідомлено говориш щось іншому і,  тільки через деякий час, бачиш результати своїх слів. НАпревеликий жаль ці результати невтішні. Тому, ось ті кілька фраз які не варто гворити звертаючись до дітей, якщо ви не прагнете нашкодити.

1. У тебе нічого не виходить - дай зроблю я!

Психологи стверджують, що ця фраза травмує малюка і заздалегідь програмує на невдачу. Він відчуває себе дурним і незграбним та в майбутньому боятиметься виявляти ініціативу, думаючи, що мама знову буде кричати.

2. Візьми, тільки заспокойся!

Деяким батькам важко витримати багатогодинне тужливе "ну будь ласка, ну дай». Але, погодившись дати малюкові те, що він просить, батьки, самі того не бажаючи, дають зрозуміти: ниттям і домовленостями можна домогтися всього, і мамине «ні» не варто сприймати серйозно.

3. Хлопчики (дівчатка) так себе не ведуть!

Постійно повторюючи це, батьки навіюють дитині певні стереотипи. І в дорослому житті,хлопчик що, вже виріс, буде сприймати власну емоційність як щось негідне, а дівчинка - відчувати комплекси з приводу «нежіночої» професії або недостатньо прибраної квартири і т.п.

4. Не переймайся через дурниці!Можливо, для малюка це не дурниця! Згадайте себе в дитинстві! Так, дитина може засмутитися, що їй не дали машинку або будинок з кубиків розсипався. Адже в дитячому маленькому світі саме машинка і будиночок - найважливіше! Демонструючи зневагу до проблем дитини, ви ризикуєте втратити її довіру і надалі не матимете можливості дізнатися про іншї проблеми свого малюка.

5. Ще раз таке побачу - ти в мене отримаєш! Як показала практика, далі погроз справа не доходить. Ні мама, ні тато не здійснять покарання, а дитина буде тільки наляканою. Не варто так різко говорити з малюком! Це ж ваша дитина! Якщо ви зірвалися, краще вибачитися. Аадже дитина ображається, відчуваючи себе абсолютно без прав. І замість того, щоб «перестати» починає протестувати - малюки плачуть і вередують, підлітки мовчки йдуть й замикаються в собі.
Подібнї фрази у дітей викликають лише образу і здивування. Не лякайте свою крихіту. Дитина має точно знати, чого варто очікувати в тому чи іншому випадку. А раптові зриви батьків ні до чого доброго не приведуть.

6. Ні, це ми не купимо - грошей немає (дорого)!Важко пояснити дитині, чому не варто купувати все підряд. Але виходить, якщо у мами чи тата будуть гроші - можна купити в магазині все! Малюк саме так розуміє цю фразу. Чи не краще сказати, мамї і тату: «така іграшка у тебе вже є», «шоколаду багато шкідливо». Так, пояснювати завжди важко! Але дитина повинна розуміти, чому батьки їй це не купують.

7. У всіх діти як діти, а ти ...

... Господня кара, незграба, тюхтій і т.п. Не треба подібні ярлики «вішати» на дітей! Це знижує самооцінку, і дитина дійсно починає їм відповідати.

Думки в тему

На фейсбуці надибала дуже цікавий уривок, про який хочу поговорити. Ось власне він:

"Магазин "Ашан". Стою, копаюсь в кухонных клеенках. За моей спиной - железная такая сетчатая корзина. В корзине - шляпы, кепки, панамки.

У корзины - мама с мальчиком лет 10-11. С другой стороны в панамках роется дедуля. Очень приличный, но крайне ветхий.

Мальчик хватает из корзины огромную алую шляпу с широкими полями и маком сбоку. Напяливает в восторге и вопит:

- Мама, мама, смотри какая у меня шляпа!

- Что ты делаешь?! - орет мама, - Что ты женскую шляпу схватил? Ты идиот?! Ты что, баба?! Ты бы еще трусы женские напялил! Что ты как педераст бабье барахло хватаешь?! Вон еще лифчик напяль! Поди, поди, вон лифчик примерь!

Я утыкаюсь в клеенки: "Не твое дело, молчи, дура, внуков дождись, и воспитывай!"

Внезапно ветхий дедуля...

С непередаваемо-анекдотическим "одесским" выговором, грассируя и помогая себе жестами:

- Таки мадам, ви уже напрасно инструктируете мальчика! Имея с детства рядом такой образец женщины, ваш мальчик легко станет педерастом без дополнительных инструкций!

Немая сцена.

Я, отлипая от клеенок:

- Дедушка, можно я вас в щечку поцелую?

- Это - в любой момэнт, - говорит дедушка.

(с) Ирина Андреева"

Гадаю, що ось таке налаштування матері хлопчика може дійсно спровокувати його до ожіночненя, або до "педерастії" як згадано в розповіді. Власне чому - вона є сильною особою і домінує із прагненням керувати, при цьому аби уникнути конфліктів дитина повинна ставати у слабку позицію, і вестися за сильнішим. Якщо в дитинстві це ще більш-менш нормально й прийнятно, то в дорослому віці такий хлопчик ненавчившись відстоювати свою позицію й будувати нормальні рівні стосунки, може прийняти інший їх вид - залежність від сильного(можливо чоловіка; або жінки - ставши "підкаблучником").  Інший варіант, коли дитина перейме сценарій матері - ставши тираном в родині.

Я описала не всі можливі варіанти, але ті, які відразу спали мені на думку.  Життя багатогранне, але все ж навикам спілкування з дітьми батьків/ам потрібно вчити/ся.