Перехід від правозахисту до правонаступу

Власне я вже писала про те, що відвідувала конференцію по взаємодії правозахисників між собою та з медіа. Конференція була корисна мені перше в тому, що почерпнула кілька нових ідей і далі я певно буду про це ще писати.

Не згадаю, хто виступав з цією думкою, але теза про перехід від правозахисту до правонаступу мені дуже імпонує. Власне коли йдеться про нашу державу, то дійсно права потрібно захищати. Часом навіть захищати від тих, хто офіційно мусів би їх захищати. Гучні справи політичні, соціальні, екологічні зявліються як гриби після дощу, і більшіть із них мають під собою порушене певне право. І його потрібно відвойовувати.

А насправді захист прав має віббуватись кожного дня, через доступну й якісну освіту, якісні і чисті дороги, вільну систему реєстрації місця проживання та ще багато іншого, що ми бачимо у закордонних поїздках і так щиро прагнемо  впровадити в Україні. І маю таку певність, що насильства стало би менше. 

Позитивне виховання (частина 1)

Що це таке та як цього досягти? 

      Позитивне виховання - це таке виховання, коли ви навчаючи дитину  та спрямовуючи її, водночас поважаєте права дитини на різносторонній розвиток та захист від насильства, також позитивне виховання передбачає, що дорослий бере участь в навчанні.  Основою позитивного виховання є основні принципи прав дитини та знання про етапи розвитку й варіанти виховання дитини.

      Позитивне виховання це не обмеження  й покарання дитини, коли ви її виховуєте. Цей процес передбачає довгострокові рішення, спрямовані на перспективу, які  розвивають в дитині самодисципліу  й  життєві вміння . Таке виховання містить в собі емпатію, самоповагу, ненасильницьку поведінку та повагу до прав інших людей.

 

       Що ж входить в поняття позитивне виховання?

      Позитивне виховання включає в себе чотири компоненти:
1) Довгострокові цілі при вихованні дитини:
2) Тепло, затишок та піклува́ння;
3) Сприйняття дитячого мислення та почуттів;
4) Вирішення проблем.

1.  Довгострокові цілі при вихованні дитини.

Кожного дня батьки намагаються досягти певник короткострокових цілей - дитина мусить швидко вдягнути чоботи, заграз же зійти з дороги, піти в свою кімнату, негайно перезтати пиби свою сестру. Короткострокові, миттєві ситуації часом відбуваються під впливом емоцій, стресу чи обурення, або безпорадності, що може пояснюватись, що батьки самі б"ють дитину чи кричать.

Нажаль, ситуативні реакції ненавчають дітей того, що батьки власне хочуть їх навчити, що було б корисно для їхнього подальшого життя. Більшість батьків прагнуть виховати своїх дітей так, аби ті вміли вирішувати проблеми і бути комунікабельними. Вони бажають мати міцні стосунки з дітьми. Бажають щоб їхні діти були впевнені у собі, мотивовані, відповідальні, щоб їм не було властиве вирішувати ситуації насильтвом. Крики та биття гальмують досягнення цих завдань.

Власне для таких батьків і важливо ставити довгострокові цілі й завдання при вихованні дітей. А вже потім  змінювати методи вирішення короткострокових проблем залежно від загальної і головної цілі(завдання). потрібно вчитися справлятись із стресом дитини, з повагою ставитися до до спілкування з нею та вирішувати конфлікти ненасильницьким шляхом.

2. Тепло, затишок та піклування(підтримка)

Якщо ми знаємо в який бік маємо рухатися, можна використовувати дві допоміжні можливості. Перша  це - тепло, душевне тепло, або ще можна назвати це затишком. Дорослі мотивують старатись вчитися на власних помилках  і наступного разу краще відчувати оточуючих. Діти ж краще вчаться тоді, коли відчувають себе захищеними, а також коли їх люблять, поважають, розуміють та довіряють їм.

Якщо діти бояться тих, від кого вони залежать, тоді вони стають менш чесними, менше впевненими в собі та менш мотивованими й старанними.  Дехто з них стає агресивним та впертим, інші - тривожними й депресивними. Однак тепле ставлення до дитини забезпечить їй впевненість, навіть якщо вона помилятиметься. Мотивація  дитини зростатиме, якщо вона довірятиме своїм батькам. Водночас вона навчатиметься емпатії та повазі до почуттів інших.
Тож затишок вдома - це основа для виконання довгострокових цілей та завданнь.

Друга допоміжна можливість - це піклування. Безумовно, дорослим краще те легше навчатись якщо доступна необхідна інформація та якщо хтось спокійно говорить з ними про помилки та показує як наступного разу вигідніше вчинити. Також і діти вчаться краще тоді, коли мають всю потрібну інформацію, якщо їм допомогти знайти конструктивний спосіб для досягнення цілі, і якщо вони розуміють міркування, на яких грунтується встановлені правила.

Якщо ж дорослі, батьки чи інші значимі люди, встановлюють для дітей правила, які самі ж не виконують, або сподіваючись, що діти зуміють самі розібратися з питанням, карають їх за вчинені помилки, тоді вони почуваються тривожно й збиваються з пантелику. Коли ж після вчиненої помилки батьки ображають дітей, то вони більше не насміляться спробувати щось робити ще раз. Але можна показувати дітям власним прикладом, чого саме ми від них хочемо, яких дій, й тоді діти матимуть правильну інформацію для прийняття рішень в майбутньому, в них з'явиться впевненість у власних силах, компетентність та самостійність.

Саме батьки дають дитині позитивний приклад й є наставниками, що пояснюють основні правила, долучають їх до створення цих правил, вислуховують їхню позицію.

Далі буде

Моя колежанка написала хороший  пост про дівчинку, якій "допомогли соціальні працівники" та про свої думки щодо цього. 

Власне я також була в темі цього випадку і ситуації цієї дівчинки. Жахлива ситуація. Власне, якщо розглядати з точки зору системи - то всі були на своєму місці і все зроблено правильно, але..

Але як результат маємо понівечену долю дитини, яка власне нівчому не винна, крім того, що була достатньо сильною щоб два роки жити власним розумом та лікувати матір. Наразі, дівчинка пербуває вже за кордоном.

Емоції, розум та самопочуття

Матеріал може бути корисним підліткам, а також педагогам та іншим дорослим, що цікавляться даною тематикою.

Для оптимального інтелектуального, соціального та духовного життя людини потрібні емоції. А для хорошого - позитивні емоції та хороше самопочуття. Безумовно для останнього потрібні: гарні відносини з ближніми, відчуття компетентності, прийняття себе як особистості, особистісний контроль, прийняття й розуміння смислу життя та власних цілей, радість від сьогодення та впевненість в майбутньому.

Емоційне життя підлітка, або молодої людини далеке від спокою. Вступаючи в підлітковий та юнацький вік, людина переживає різні ситуації, що є нелегким випробуванням. Ці ситуації відбиваються на особистих потребах, інтересах, зацікавленнях та прагненнях людини. Успіхи й невдачі, адаптація й неадаптація, самореалізація та боротьба за неї - все це народжує певні емоції та переживання.

Власне про емоції та їх сприйняття та розуміння говоритиму далі.

Що таке емоційна компетентність?

Відмічено, що успіх особистості передбачає дещо більше ніж просто академічне мислення . Поряд з лінгвістичними, математичними, і логічними здібностями які характеризують інтелектуальність, важливим є емоційні здібності людини. Вміння керувати своїми почуттями і  використовувати їх у повсякденні й означає бути компетентним з емоційної точки зору.

Емоційну компетентність та академічне мислення часто відносять до двох різних способів пізнання, один з яких базується на поєднанні емоцій та розуму, а інший обмежується холодним розрахунком.

Емоційна компетентність є:
- здатністю сприймати та правильно виражати свої почуття;
- здатністю викликати та використовувати емоції, коли вони сприяють мисленню;
- вмінням пізнавати, розуміти і контролювати емоції з метою свого емоційного та інтелектуального розвитку.

Даніель Гоуман також писав по це.

Які ж компоненти емоційної компетентності?

Знання власних емоцій - тобто можливість і вміння впізнавати почуття, коли вони виникають та не уникати їх.
Керування емоціями - здатність контролювати вираження своїх почуттів, вміння бути спокійним і врівноваженим в складних ситуаціях.
Самомотивація - використання емоцій для досягнення цілі.
Впізнавання емоцій інших людей(емпатія) - здатність сприймати та співпереживати; ця здатність виховується через знання власних емоцій.
Управління стосунками -  здатність та вміння контролювати емоції інших людей. Розуміння емоцій та почуттів  інших дозволяє переконувати їх, бути гарним лідером і успішно працювати в команді.

Тож таким чином, підліток може навчитися поєднувати емоції та розум і використовувати їх в різних життєвих ситуаціях.

Далі кілька порад, які можуть бути корисними підлікам та всім іншим, хто прагне підвищити свій рівень емоційної компетентрності.

Для цього варто -
Розпізнаватиі називати емоції, коли вони виникають( "Я злюсь, Я ображений/ображена, Я горжусь").
Намагатися зрозуміти причину емоцій. 
Вчитись поважати себе і добре ставитись до себе. 
Бути здатним\здатною контролювати і керувати своїми емоціями. 
Бути відповідальним\відповідальною за свої почуття. 
Ставитися з розумінням та турботою до почуттів та емоцій інших. 
Аналізувати та намагатись зрозуміти стосунки між людьми. 
Бути переконливим\переконливою у спілкуванні. 
Виражати також свої негативні емоції природно і доречно. 
Бути комунікабельним\комунікабельною, співчутливим\співчутливою, надійним\надійною.

Інший варіант трішки схожий на моделювання НЛП - тобто варто поспостерігати за людьми, які тобі подобаються,  чи якими ти захоплений\захоплена та виділити в їхній поведінці ознаки емоційної компетентності.

Також датальніше можна прочитати:
Емоційна компетентність психолога
Емоційний інтелект та емоційна компетентність
Емоційна компетентність в бізнесі: українські реалії. 

Принципи швецької та української освіти

Хотіла б представити принципи освіти різних держав - Швеції та України. Власне через ці принципи, як на мене можна побачити, різницю у подальшому розвитку суспільства.

Власне наші школи створюють наше ж майбутнє через 10-15 років. І яким воно буде ми закладаємо зараз через ті принципи якими керуються наші педагоги.

Власне подані нижче принципи, є принципами початкової школи для шведів.

Національного дошкільного навчального плану, який затверджено у 1998 році. Він визначає цілі та принципи дошкільної освіти, серед яких виділяють:

- принцип розвитку дитини відповідно до її потреб;

- принцип забезпечення добробуту дитини;

- принцип розвитку та вивчення дитини у процесі гри. Взагалі, гра як метод навчання й виховання внесена до Національного навчального плану загальноосвітньої школи. Шведські педагоги вважають, що гра допомагає дитині пізнатинавколишній світ, розвиває її уяву, творчі здібності, сприяє розвитку комунікативних здібностей тощо;

- принцип індивідуалізації навчання та виховання;

- принцип колективізму, який передбачає, що соціалізація та розвиток дитини має відбуватися в колективі;

- принцип співпраці дитячих закладів та сім’ї у вихованні дитини. Так, наприклад, у дитячих садках для найменьших дітей передбачено період адаптації, який триває близько двох тижнів, на протязі яких дитина разом із батьками відвідує дитячий заклад, пристосовується до нових умов, а вихователі вивчають її індивідуальні особливості, відповідно до яких уподальшому відбувається процес виховання;

- принцип задоволення спеціальних потреб дітей з різними вадами у розвитку, які мають право на місце у звичайному дошкільному закладі;

- принцип монокультурності.

Тепер погляньмо на принципи української освіти:

У Законі "Про освіту" (ст. 6) закріплені такі основні принципи освіти:
- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
- органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
- науковий, світський характер освіти;
- інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти;
- безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.
Усі заклади системи освіти в Україні у процесі своєї діяльності мають дотримуватися цих принципів і реалізувати їх. 

Власне я хочу звернути увагу на різну спрямованість цих принципів.У шведському варіанті бачимо яскраву спрямованіть на дітей, а українському - це загальне пояснення якою має бути освіта.

Власне вирішили знайти для кращого потрінвння принципи саме дошкільної освіти України . ТОж за статтею 6 закону України  "Про дошкільну освіту" маємо принципи дошкільної освіти:

- доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою - дошкільної освіти; рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;
- єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу;
- наступність і перспективність між дошкільною та початковою загальною освітою;
- світський характер дошкільної освіти;
- особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;
- демократизація та гуманізація педагогічного процесу; відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Хто допоможе?

Діти та знущання - телеканали таки піднімають тему насильства над дітьми, і це, як на мене, може змусити замислитися батьків та тих самих представників соціальних служб над власними діями.

Я гадаю потрібно піднімати на загал питання про соціальні служби та їхню жіяльність, бо коли батьки не виконують своїх обов"язків щодо дитини по незнанню чи інших причинах, то їх можна навчити чи допомогти зрозуміти у чому вони не праві, але коли спеціалісти, які мають бути компетентними у справі захисту дитини та допомозі родині, заплющюють очі на проблеми - то це вже не гаразд. Особливо має хвилювати системність та систематичність таких явищ.

Про толерантність

Власне інформацію отримала з фейсбука, і хочу поглянути на питання з іншої точки зору, не з питання хто правий, а хто ні, й хто винен, та чи отримають покарання ті хто це вчинив.
З цим у мене питань виникає мало - винних потрібно покарати, а молодому чоловікові допомогти.
Але все ж У Рівному п’яні міліціонери побили молодого хлопця, бо їм не сподобався його вигляд і я хочу поговорити про Толерантність.
Так, про ту толерантність, яку в деяких колах моїх знайомих називають толерастією і загалом не вважають за потрібне розвивати.

Погляньмо ж на привід до насильства у цьому випадку - це інакшість,  інакшість у одязі та поведінці, яку не змогли прийняти. А не змогли, бо з дитинства їх не навчали та не навчили цьому.

Взяла з вікіпедії визначення, воно досить коректне.

Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

Якщо комусь дуже вже шкодить слово толерантність, замініть його на взаємоповагу, повагу до інших. Інакше ми потрапляємо в світ древніх греків, де відомий світ - це іхній поліс, а все що поза ним - вороже. Наш рівень суспільства вже ніби вищий за це.

Колись одна з моїх викладачок університету Шевченка, коли зайшла мова про подолання агресії в колективі, переконувала мне, що завжди залишиться дитина яку будуть "чморити" бо вона не така як всі інші. Я довго не могла погодитися з тим, що нічого не можна з цим зробити, що це закони групової динаміки, але ми можемо навчати дітей(які через 10-15 років стануть нашим суспільством) як жити і спілкуватися без насильства.

Виховання

Повернулася із презентації проекту по просуванню жінок в політику, чудова скажу Вам була пресс-конференція, але мене зачепило одне запитань журналісток. Дослівно не передам, але суть була такою, що якщо жінка піде в політику, то чи не сяде чоловік їй на шию, як такій, що заробляє і може більше. І Як бути жінці-політику із можливістю бути підвергнутою домашньому насильтву, адже є дані, що 70% жінок в Україні піддавались насильству.

Власне мене здивувало запитання - як так, якщо жінка сильна то при ній має бути слабкий чоловік, на це натякала журналістка? Адже є багато інших можливих сценаріїв, коли подружжя співпрацює, доповнює сильні сторони одне-одного. Тоді нема місця домашньому насильству та негараздам в родині.

Але щоб це було дійсно так, то до цього потрібно готувати і виховувати змалечку. Виховувати взаємоповагу та вміння підтримати, сприйняття іншого не як відображення себе, а як самостійної особистості, власне робити все те, що не робить нині наша система( і система освіти зокрема).

Звідки починається домашнє насильство? Чи не починається воно зі школи, коли непорозуміння вирішуються кулаками чи бойкотом? Чи не є воно наслідком того, що деяку батьки віддають дитину в школу зі словами: "Я привела його/її вам, а ви виховуйте!" ?

Шкідливо говорити дітям.

Так, це  позичений у вконтакта матеріал (якщо Ви знаєте автора, напишіть в коментарях, аби можна було послатись. Дякую), але я вважаю, що  така інформація дуже порібна для батьків.  Часто, можу сказати це про себе, неусвідомлено говориш щось іншому і,  тільки через деякий час, бачиш результати своїх слів. НАпревеликий жаль ці результати невтішні. Тому, ось ті кілька фраз які не варто гворити звертаючись до дітей, якщо ви не прагнете нашкодити.

1. У тебе нічого не виходить - дай зроблю я!

Психологи стверджують, що ця фраза травмує малюка і заздалегідь програмує на невдачу. Він відчуває себе дурним і незграбним та в майбутньому боятиметься виявляти ініціативу, думаючи, що мама знову буде кричати.

2. Візьми, тільки заспокойся!

Деяким батькам важко витримати багатогодинне тужливе "ну будь ласка, ну дай». Але, погодившись дати малюкові те, що він просить, батьки, самі того не бажаючи, дають зрозуміти: ниттям і домовленостями можна домогтися всього, і мамине «ні» не варто сприймати серйозно.

3. Хлопчики (дівчатка) так себе не ведуть!

Постійно повторюючи це, батьки навіюють дитині певні стереотипи. І в дорослому житті,хлопчик що, вже виріс, буде сприймати власну емоційність як щось негідне, а дівчинка - відчувати комплекси з приводу «нежіночої» професії або недостатньо прибраної квартири і т.п.

4. Не переймайся через дурниці!Можливо, для малюка це не дурниця! Згадайте себе в дитинстві! Так, дитина може засмутитися, що їй не дали машинку або будинок з кубиків розсипався. Адже в дитячому маленькому світі саме машинка і будиночок - найважливіше! Демонструючи зневагу до проблем дитини, ви ризикуєте втратити її довіру і надалі не матимете можливості дізнатися про іншї проблеми свого малюка.

5. Ще раз таке побачу - ти в мене отримаєш! Як показала практика, далі погроз справа не доходить. Ні мама, ні тато не здійснять покарання, а дитина буде тільки наляканою. Не варто так різко говорити з малюком! Це ж ваша дитина! Якщо ви зірвалися, краще вибачитися. Аадже дитина ображається, відчуваючи себе абсолютно без прав. І замість того, щоб «перестати» починає протестувати - малюки плачуть і вередують, підлітки мовчки йдуть й замикаються в собі.
Подібнї фрази у дітей викликають лише образу і здивування. Не лякайте свою крихіту. Дитина має точно знати, чого варто очікувати в тому чи іншому випадку. А раптові зриви батьків ні до чого доброго не приведуть.

6. Ні, це ми не купимо - грошей немає (дорого)!Важко пояснити дитині, чому не варто купувати все підряд. Але виходить, якщо у мами чи тата будуть гроші - можна купити в магазині все! Малюк саме так розуміє цю фразу. Чи не краще сказати, мамї і тату: «така іграшка у тебе вже є», «шоколаду багато шкідливо». Так, пояснювати завжди важко! Але дитина повинна розуміти, чому батьки їй це не купують.

7. У всіх діти як діти, а ти ...

... Господня кара, незграба, тюхтій і т.п. Не треба подібні ярлики «вішати» на дітей! Це знижує самооцінку, і дитина дійсно починає їм відповідати.