У підростаючого покоління може сформуватися стиль мислення біженців чи жертв
На запитання «Коментарів» відповів керівник київського Центру травматології, травмотерапевт Євген Тичковський
Як драматичні події останніх місяців позначилися на підлітковій психіці?
Помітною тенденцією є багаторазове збільшення рівня агресивності серед школярів, чиї навчальні заклади знаходились ближче до Майдану. За даними Київського управління освіти, агресивність дітей, кількість учнівських бійок і сутичок, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року зросли більш ніж удесятеро. Інформаційний потік, якому молода психіка тільки вчиться опиратися, тривожні «повідомлення з фронту», величезна кількість фото- та відеоматеріалів, що документують ситуацію у Криму й інших регіонах, розмови про можливе розгортання війни на території України, подальшу економічну та політичну дестабілізацію стали факторами хронічної травматизації дітей. На відміну від дорослих, самостійно впоратися з таким стресом незрілій підлітковій психіці іноді буває досить складно.
Як розпізнати, що дитина не просто переживає перехідний вік, а намагається впоратись із травматичним досвідом?
Треба пам’ятати, що найвразливіший підлітковий період, коли психіка найбільш піддатлива до травмування, у хлопців і дівчат не є однаковим. Для хлопчиків — це 11–13 років. Для дівчаток він настає пізніше — у 13–15 років. Загалом підлітки мають досить типові для свого віку реакції на стрес-фактори. Але вони можуть перебувати у рамках здорової адаптації психіки до травматичної ситуації або виходити за них. Візьмемо для прикладу реакцію емансипації. Характерне для цього віку прагнення звільнитися від тиску дорослих може загострюватися під впливом драматичних подій, що їх ми сьогодні переживаємо. Під приводом оголошеної часткової мобілізації підлітки можуть тікати з дому, демонструвати хоробрість аж до повної втрати інстинкту самозбереження. Окрім цього, ймовірно спостерігатимуться компенсаторні реакції. Тінейджери часто стають егоцентриками, яким хочеться будь-що привернути до себе увагу. Якщо такий підліток, наприклад, не може похвалитися сильними м’язами, це його дуже засмучує і водночас провокує присвятити себе справі, в якій у нього є шанси вразити однолітків і своє оточення в цілому. Екстраординарні події, які відбуваються у нашій країні, підливають олії у вогонь цього підліткового «випендрьожу» — ті, хто не може самоствердитися м’язами, починають із запалом брати участь у креативних акціях. Інші, навпаки, без упину ганяють дворами умовних «тітушок». До речі, може виникати й обернена ситуація — гіперкомпенсації. Якщо підліток біг вулицею Грушевського, коли там кидали коктейлі Молотова, намагався бути поруч із Майданом або регіональними мітингами у найкритичніші моменти останніх місяців, це далеко не завжди говорить про його відважність, силу духу чи патріотичні поривання. Юнаки, боячись небезпечної ситуації, не тікають від неї, а зумисне лізуть на рожен, щоб так подолати свій страх, свою слабкість.
Як змінюватиметься молодіжне середовище під впливом посттравматичних переживань?
Кожна революція продукує своїх героїв та антигероїв. Тому великі шанси, що найближчим часом ми спостерігатимемо різноманітні прояви реакції імітації. Загалом наслідування, особливо ігрове, більше характерне для дітей молодшого віку. Але в нинішніх реаліях, коли інформаційні війни витворюють справжні культи героїв та антигероїв, цей процес не омине і підлітків. Зараз багато розмов довкола постаті Сашка Білого. Дуже ймовірно, що у нього почнуть з’являтися юні послідовники. Так само як у деяких інших персоналій, що стали відомими в народі протягом останніх місяців.
Варто очкувати появу молодіжних субкультур, яких ми досі не спостерігали. Ідеї, довкола яких вони формуватимуться, можуть бути найнесподіванішими: загони проти «тітушок», «неопатріотичні» угруповання тощо. Як у будь-які інші молодіжні субкультури, вони базуватимуться на нетерпимості до інакших, тих, хто відрізняється. Враховуючи різке збільшення рівня агресивності серед молоді, про яке ми вже казали, наявність постійних подразників і відсутність стримуючих факторів у постреволюційній дійсності, ці субкультури можуть бути досить небезпечними. Особливо страждатимуть підлітки, що не вписуватимуться у нові молодіжні формації. Вони стануть об’єктами щоденних насмішок, цькування і переслідування. Для суспільної рівноваги в цілому такі молодіжні сили будуть деструктивними.
Яких перетворень можна очкувати на рівні суспільної свідомості?
Великою загрозою, на мій погляд, є те, що у підростаючого покоління може сформуватися стиль мислення біженців або жертв. Ознаки закладання цього синдрому віктимності можна побачити у народному фольклорі, яким обростають трагічні події останніх місяців. Синдром жертви привчає мислити і відчувати себе ущемленою, слабкою стороною, яка самотужки нездатна дати собі раду. Це позиція вічного приниження. Таке самопозиціонування веде у глухий кут. Чим швидше ми це усвідомимо, тим краще.
На запитання «Коментарів» відповів керівник київського Центру травматології, травмотерапевт Євген Тичковський
Як драматичні події останніх місяців позначилися на підлітковій психіці?
Помітною тенденцією є багаторазове збільшення рівня агресивності серед школярів, чиї навчальні заклади знаходились ближче до Майдану. За даними Київського управління освіти, агресивність дітей, кількість учнівських бійок і сутичок, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року зросли більш ніж удесятеро. Інформаційний потік, якому молода психіка тільки вчиться опиратися, тривожні «повідомлення з фронту», величезна кількість фото- та відеоматеріалів, що документують ситуацію у Криму й інших регіонах, розмови про можливе розгортання війни на території України, подальшу економічну та політичну дестабілізацію стали факторами хронічної травматизації дітей. На відміну від дорослих, самостійно впоратися з таким стресом незрілій підлітковій психіці іноді буває досить складно.
Як розпізнати, що дитина не просто переживає перехідний вік, а намагається впоратись із травматичним досвідом?
Треба пам’ятати, що найвразливіший підлітковий період, коли психіка найбільш піддатлива до травмування, у хлопців і дівчат не є однаковим. Для хлопчиків — це 11–13 років. Для дівчаток він настає пізніше — у 13–15 років. Загалом підлітки мають досить типові для свого віку реакції на стрес-фактори. Але вони можуть перебувати у рамках здорової адаптації психіки до травматичної ситуації або виходити за них. Візьмемо для прикладу реакцію емансипації. Характерне для цього віку прагнення звільнитися від тиску дорослих може загострюватися під впливом драматичних подій, що їх ми сьогодні переживаємо. Під приводом оголошеної часткової мобілізації підлітки можуть тікати з дому, демонструвати хоробрість аж до повної втрати інстинкту самозбереження. Окрім цього, ймовірно спостерігатимуться компенсаторні реакції. Тінейджери часто стають егоцентриками, яким хочеться будь-що привернути до себе увагу. Якщо такий підліток, наприклад, не може похвалитися сильними м’язами, це його дуже засмучує і водночас провокує присвятити себе справі, в якій у нього є шанси вразити однолітків і своє оточення в цілому. Екстраординарні події, які відбуваються у нашій країні, підливають олії у вогонь цього підліткового «випендрьожу» — ті, хто не може самоствердитися м’язами, починають із запалом брати участь у креативних акціях. Інші, навпаки, без упину ганяють дворами умовних «тітушок». До речі, може виникати й обернена ситуація — гіперкомпенсації. Якщо підліток біг вулицею Грушевського, коли там кидали коктейлі Молотова, намагався бути поруч із Майданом або регіональними мітингами у найкритичніші моменти останніх місяців, це далеко не завжди говорить про його відважність, силу духу чи патріотичні поривання. Юнаки, боячись небезпечної ситуації, не тікають від неї, а зумисне лізуть на рожен, щоб так подолати свій страх, свою слабкість.
Як змінюватиметься молодіжне середовище під впливом посттравматичних переживань?
Кожна революція продукує своїх героїв та антигероїв. Тому великі шанси, що найближчим часом ми спостерігатимемо різноманітні прояви реакції імітації. Загалом наслідування, особливо ігрове, більше характерне для дітей молодшого віку. Але в нинішніх реаліях, коли інформаційні війни витворюють справжні культи героїв та антигероїв, цей процес не омине і підлітків. Зараз багато розмов довкола постаті Сашка Білого. Дуже ймовірно, що у нього почнуть з’являтися юні послідовники. Так само як у деяких інших персоналій, що стали відомими в народі протягом останніх місяців.
Варто очкувати появу молодіжних субкультур, яких ми досі не спостерігали. Ідеї, довкола яких вони формуватимуться, можуть бути найнесподіванішими: загони проти «тітушок», «неопатріотичні» угруповання тощо. Як у будь-які інші молодіжні субкультури, вони базуватимуться на нетерпимості до інакших, тих, хто відрізняється. Враховуючи різке збільшення рівня агресивності серед молоді, про яке ми вже казали, наявність постійних подразників і відсутність стримуючих факторів у постреволюційній дійсності, ці субкультури можуть бути досить небезпечними. Особливо страждатимуть підлітки, що не вписуватимуться у нові молодіжні формації. Вони стануть об’єктами щоденних насмішок, цькування і переслідування. Для суспільної рівноваги в цілому такі молодіжні сили будуть деструктивними.
Яких перетворень можна очкувати на рівні суспільної свідомості?
Великою загрозою, на мій погляд, є те, що у підростаючого покоління може сформуватися стиль мислення біженців або жертв. Ознаки закладання цього синдрому віктимності можна побачити у народному фольклорі, яким обростають трагічні події останніх місяців. Синдром жертви привчає мислити і відчувати себе ущемленою, слабкою стороною, яка самотужки нездатна дати собі раду. Це позиція вічного приниження. Таке самопозиціонування веде у глухий кут. Чим швидше ми це усвідомимо, тим краще.